Діти з порушенням опорно-рухового апарату

Порушення функцій опорно-рухового апарату спостерігаються у 5-7% дітей і можуть носити як вроджений, гак і набутий характер. Відхилення в розвитку дітей з такою патологією відрізняються значною різноманітністю і можуть мати різну ступінь вираженості. Залежно від причини і часу дії шкідливих факторів відзначаються перераховані нижче різні види патології опорно-рухового апарату.

1. Захворювання нервової системи:

- дитячий церебральний параліч;

- міопатія, порушення функцій опорно-рухового апарату при торзионная дистонії та інших стійких гіперкінетичних синдромах вродженої і спадкової природи;

- тяжкі порушення опорно-рухового апарату після перенесеного поліомієліту, полирадикулоневрита, інших нейроінфекцій.

2. Вроджена патологія опорно-рухового апарату:

- вроджений вивих стегна;

- кривошия;

- клишоногість та інші деформації стоп;

- аномалії розвитку хребта;

- недорозвинення і дефекти кінцівок; та ін.

3. Придбані захворювання і пошкодження опорно-рухового апарату:

- травми спинного і головного мозку, кінцівок;

- поліартрит;

- захворювання скелета (остеомієліт, пухлини кісток і ін.);

- системні захворювання скелета (рахіт, хондродистрофия).

У визначенні ДЦП прийнятого інтернаціональною групою дослідників в Оксфорді в 1958 р. відмічається що це тяжке захворювання, яке виникає у дитини внаслідок ушкодження головного та спинного мозку на ранніх етапах її формування (внутрішньоутробний, період пологів, період новонародженості). Захворювання може тривати декілька років, а при тяжкій формі – все життя.

Класифікація

Вітчизняна клінічна практика використовує класифікацію ДЦП за К.А. Семеновою, в якій виділяють такі форми:

Спастична диплегія – найбільш поширений різновид церебрального паралічу, відомий також під назвою «хвороба Літтла». Вражає обидві половини тіла, причому більшою мірою ноги, ніж руки. Для спастичної диплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій хребта і суглобів. Переважно діагностується у дітей, які народилися недоношеними (наслідки внутрішньошлуночкових крововиливів, інших чинників). При цій формі, як правило, спостерігається тетраплегія (тетрапарез), проте переважає м`язова спастика в ногах. Найбільш поширені прояви – затримка психічного та мовленнєвого розвитку, наявність елементів псевдобульбарного синдрому, дизартрія тощо. Часто зустрічається патологія черепних нервів: косоокість, що сходиться, атрофія зорових нервів, порушення слуху, порушення мови у вигляді затримки її розвитку, зниження інтелекту. Прогноз рухових можливостей менш сприятливий, чим при геміпарезі. Ця форма є найбільш сприятливою щодо можливостей соціальної адаптації. Ступінь соціальної адаптації може досягати рівня здорових при нормальному розумовому розвитку та хорошому функціонуванні рук.

Подвійна геміплегія (тетрапарез) – одна з найбільш важких форм ДЦП, яка часто є наслідком хронічної пре- і перинатальної гіпоксії з дифузним ушкодженням півкуль головного мозку. Клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні розлади, мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Рухові розлади виражені рівною мірою в руках і ногах, або руки уражені сильніше за ноги. Для подвійної геміплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій тулуба й кінцівок. Майже у половині випадків подвійної геміплегії рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху, псевдобульбарними розладами. Досить часто у дітей відзначають мікроцефалію, яка, звичайно, носить вторинний характер. Важкий руховий дефект рук і відсутність мотивації виключають самообслуговування і просту трудову діяльність.

Гіперкінетична форма – один із можливих наслідків перенесеної гемолітичної хвороби новонароджених, яка супроводжувалася розвитком «ядерної» жовтяниці. При цій формі переважно ушкоджуються структури екстрапірамідної системи та слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсійна дистонія (у дітей на перших місяцях життя – дистонічні атаки), дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м’язового тонусу, разом з якими можуть бути паралічі й парези. Мовні порушення спостерігаються частіше у формі гіперкінетичної дізартрії. Розвиток інтелекту йде здебільшого задовільно. Відсутня правильна установка тулуба і кінцівок. У більшості дітей відмічають збереження інтелектуальних функцій, що є прогностично сприятливим щодо соціальної адаптації, навчання. Діти з хорошим інтелектом закінчують школу, середні спеціальні й вищі учбові заклади, адаптуються до певної трудової діяльності.

Атонічно-астатична форма характеризується низьким тонусом м’язів, атаксією та високими сухожильними і періостальними рефлексами. Нерідкі мовні розлади у формі мозочка або псевдобульбарної дизартрії. Спостерігається при переважному ушкодженні мозочка та мозочкових шляхів внаслідок пологової травми, гіпоксично-ішемічного чинника або вродженої вади розвитку. Клінічно характеризується класичним симптомокомплексом (м’язова гіпотонія, атаксія) та різними симптомами мозочкової асинергії (дисметрія, інтенційний тремор, дизартрія). Розглядається можливість виникнення цього варіанту ДЦП при ушкодженні кори головного мозку (переважно лобної частки). При цій формі ДЦП наголошується помірна затримка розвитку інтелекту, а у ряді випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності або імбецильності.

Реабілітація

Процес реабілітації дітей з ДЦП повинен починатися відразу ж після народження і безперервно тривати принаймні переходу із нижчестоящих спеціальних навчальних закладів у вищестоящі.

Діти з ДЦП відрізняються від однолітків підвищеною збудливістю, неспокоєм, безініціативністю, надмірною чутливістю, пасивністю і зайвої расторможенностью. Саме тому у працівників установ, де проходить навчання дітей з ДЦП, має бути спільне і спеціалізовану освіту, обширна педагогічна та логопедична практика, вони повинні вміти надавати психологічну та медичну допомогу. Тільки такі співробітники можуть забезпечити максимально повну соціальну реабілітацію дітей з ДЦП.

Важливим моментом є розвиток у таких дітях позитивного ставлення до сім'ї, суспільству, людям, праці, навчання і життя в цілому. Корекційно-педагогічна робота з дітьми, що страждають ДЦП, повинна бути великою і комплексної, розвивати всі сторони їхньої психіки, мови і моторики, а також попереджати і коригувати наявні порушення.

Велике значення для подальшої реабілітації дітей з ДЦП має рання діагностика захворювання .

 Чим раніше з дитиною почнуть працювати фахівці, тим більший шанс попередити, а не виправляти згодом сповільненій реакції батьків, відхилення мови і психіки. Загалом, соціальна адаптація дітей з ДЦП та корекційна робота фахівців повинна будуватися не з урахуванням віку дитини, а в залежності від того, на якому етапі психомовного розвитку він знаходиться.

Не менш важливою для розвитку дитини є фізична реабілітація, можливість опановувати різними трудовими навичками, творчий розвиток, спілкування з однолітками, ігрова діяльність, а також тісна взаємодія його батьків з усім оточенням в установі.

Основними завданнями виховно-педагогічної роботи з дітьми, що страждають ДЦП, є такі, як:

• Розширення запасу знань і уявлень про навколишній світ підопічних;
•  Гігієнічне виховання; 
• Формування математичних уявлень; 
• Розвиток мислення, пам'яті та уваги;
•  Розвиток їх мовного спілкування з оточуючими однолітками і дорослими;
•  Розвиток дрібної моторики, сенсорних функцій, кінестетичного сприйняття і стереогноза; 
• Виховання навичок самообслуговування.

Правильно налагоджений процес навчання дітей з ДЦП позитивно впливає на їх здатність організовувати і регулювати свою діяльність, розумовий і фізичний розвиток, а також допомагає оволодіти навичками соціально-трудової орієнтування.

Фізична реабілітація дітей з ДЦП

Велике значення для ведення більш-менш нормального способу життя дитини з ДЦП грає його фізичний розвиток. Правильно організована трудова діяльність благотворно впливає на фізичний

стан навіть глибоко відсталих дітей, сприяє корекції та розвитку їх рухових навичок.

Фізична реабілітація дітей з ДЦП має бути поетапною і реалізовувати такі завдання:

• Розвивати тактильне сприйняття; 

• Відпрацьовувати координацію рухів; 
• Розвивати велику і дрібну моторику; 
• Розвивати уміння довільно розслаблювати дихальну і кісткову мускулатуру.

Визначивши ступінь фізичного розвитку дитини, лікар-реабілітолог підбирає оптимальне лікування, здійснюване за допомогою лікувальної фізкультури, з використанням спеціальних ортопедичних пристосувань, ігор, мотивуючих дитину використовувати свої фізичні можливості, масажу і плавання, яке забезпечує зміцнення його м'язів. Для кожної дитини опрацьовується індивідуальний план лікування, спрямований як на розвиток рухових навичок, так і на корекцію наявних недоліків.

Реабілітація дітей з ДЦП - складний і багатоетапний процес, учасниками якого повинні бути висококваліфіковані фахівці , що працюють в тісному взаємозв'язку з батьками та близьким оточенням хворих дітей.

Діти з СДУГ

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю ー це поліморфний клінічний синдром, головним проявом якого є порушення здатності дитини контролювати свою поведінку, що виявляється моторною гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивності. 

Діти з СДУГ зазвичай є об'єктом пильної уваги психологів, педагогів, дефектологів, логопедів, як труднообучаемые або педагогічно запущені. Однак причина їх «поганого» поведінки полягає в органічному ушкодженні головного мозку, що стався ще до народження дитини або в самому ранньому його дитинстві, а зовсім не в розбещеності або поганому вихованні.
Вважається, що в середньому близько 5 % дітей шкільного віку страждають СДУГ, частіше - хлопчики (співвідношення хлопчиків і дівчаток 5:1).

Статистика говорить про те, що в Україні таких дітей 4 - 18%, у США - 4 - 20%, Великобританії - 1 - 3%, Італії - 3 - 10%, У Китаї - 1 - 13%, в Австралії - 7 - 10%. Хлопчиків серед них у 9 разів більше, ніж дівчаток. Актуальним проблемним фактором розвитку сучасної дитини є синдром гіперактивності, який, за даними Міністерства охорони здоров’я України, притаманний сьогодні від 50 до 150 тис. дітей дошкільного віку.

Причини виникнення СДУГ

Велику роль у розвитку СДУГ відіграє спадкова схильність, зазвичай у когось з близьких родичів дитини в дитинстві виникали подібні проблеми. Ушкодження головного мозку до народження відбуваються внаслідок патології вагітності та пологів (хронічної гіпоксії плода, хвороб, токсикозів, поганого харчування вагітної, загрози переривання вагітності, вживання алкоголю і куріння вагітної, недоношеності, переношенности, швидких пологів або слабкої родової діяльності та ін). Фактори, що впливають на дитину в ранньому дитинстві, - це недоїдання і різні захворювання, що призводять до кисневого голодування головного мозку (зокрема, бронхіальна астма або вади серця (детальну інформацію про порок серця у дитини читайте тут ), супроводжуються серцевою недостатністю).

Негативну роль відіграють виховання в неповній сім'ї, повторний шлюб батьків, часті конфлікти у сім'ї, різні підходи до виховання дитини у батьків, низький рівень освіти батьків, тривала розлука з батьками, проживання у бабусі з дідусем або в інтернаті, тривалий тяжке захворювання та/або смерть одного з батьків, алкоголізм і наркоманія у родичів, низька матеріальна забезпеченість сім'ї, несприятливі побутові умови, в т.ч. відсутність у дитини окремої кімнати та ін.

 Прояви СДУГ

• Гіперактивність (надмірна рухова розгальмування, є проявом стомлення).
• Дефіцит уваги (нездатність утримувати увагу на чому-небудь протягом певного відрізка часу. Це довільна увага організовується лобовими частками. Для нього потрібна мотивація, розуміння необхідності зосередитися, то є, достатня зрілість особистості).
• Імпульсивність (нездатність загальмувати свої безпосередні спонукання. Такі діти часто діють, не подумавши, не вміють підкорятися правилам, чекати. У них часто змінюється настрій.).

Батьків зазвичай дратує неспокійний, неслухняний, нав'язливий, неакуратний дитина, не здатний виконувати щоденні доручення і допомагати по дому. Мало того, вони, часто не знаючи і не розуміючи специфіки і природи такої поведінки дитини, постійно його лають і карають, порівнюють з більш благополучними дітьми, братами і сестрами. Конфлікти виникають не тільки в спілкуванні з однолітками, але і в сім'ї. Тому з часом дитина з СДУГ стає ізгоєм, у нього формується тривожність і невпевненість в собі, низька самооцінка. І якщо батьки поставляться неуважно до проблем сина або дочки, не проявлять терпіння, розуміння й наполегливості, у дитини може виробитися деструктивну поведінку.

Симптоми, схожі з проявами СДУГ, можуть зустрічатися і інших захворюваннях, у тому числі і при психічних розладах. Правильно оцінити стан дитини можливо лише при одночасному тривалому спостереженні фахівців: невролога, психіатра, педагога, психолога. 
Деструктивну поведінку. Асоціальну і агресивна поведінка у дітей з СДУГ формується в умовах неправильного ставлення до дитини, коли їм не займаються, а у вихованні допущені серйозні помилки.

Корекційна робота з дітьми з СДУГ має бути спрямована на вирішення таких завдань:

• Нормалізація атмосфери в сім’ї, налагодження взаємин з членами сім’ї, а також вироблення адекватного ставлення родини до дитини з урахуванням її особливостей, навчання членів родини уникати конфліктних ситуацій.
• Досягнення максимально можливої для дитини слухняності, розвиток охайності, навичок самоорганізації; формування здатності планувати і доводити до кінця свої дії, розвивати почуття відповідальності за свої вчинки.
• Навчання дитини правильному вербальному спілкуванню, контролю своїх емоцій і вчинків; розвиток навичок ефективної соціальної взаємодії з оточуючими людьми.
• Встановлення контакту із вихователями дошкільного закладу, ознайомлення їх з особливостями та проявами синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, а також з ефективними методами взаємодії з такими дітьми.
• Досягнення підвищення самооцінки у дитини, впевненості в своїх силах за рахунок засвоєння нею нових знань та вмінь, досягнень у навчанні і повсякденному житті. Необхідно виявити сильні сторони особистості дитини і добре розвинуті вищі психічні функції для того, щоб спиратися на них у подоланні наявних труднощів.

Одним з напрямків власне корекції дітей зі СДУГ є нейропсихологічна корекція, що включає в себе розтяжки, дихальні вправи, вправи для дрібної моторики, окорухальні вправи, вправи для релаксації, вправи для розвитку комунікативної та когнітивної сфери.

Рекомендації батькам щодо організації взаємодії з дитиною зі СДУГ

Батьки мають поважати свою дитину, приймати її такою якою вона є. Бути реалістичними щодо очікувань та вимог. 

Батьки мають організувати режим дня та розклад якого має дотримуватись дитина, з урахуванням всіх особливостей синдрому. Строге розташування режимних елементів (сон, приймання їжі, ігри (активні і пасивні).  Розклад дня має бути прикріплений на видному місці. Кожна зміна в розкладі має бути пояснена дитині завчасно. 

Батьки мають постійно підтримувати дисципліну, та дотримуватися встановлених правил, які їм зрозумілі. Бажано уникати повторення вказівок і вимог. Якщо дитина порушує правило, необхідно зробити лише одне попередження. Дитина має зрозуміти, що порушення правил несе за собою наслідки, батькам потрібно пояснити, що це за наслідки. Якщо дитина дотримується правил, їй дається невеличке заохочення. З дитиною розмовляти стримано, м’який тембр голосу, опускаючись до рівня дитини. 

Батьки мають уникати високих тонів голосу, кричати на свою дитину - адже дитина може просто не почути і не зрозуміти адресовані до неї слова, особливо коли на неї кричать. 

Спілкування з дитиною має носити позитивний характер. 

Важливо допомогти близьким оточуючим зрозуміти дитину. 

Важливо давати дитині можливість витрачати надлишкову енергію, гарним виходом буде заняття фізичною культурою (плавання, футбол) та танці.

В цьому відео більш детально пояснюється, що ж таке СДУГ

Діти з раннім дитячим аутизмом

Ранній дитячий аутизм - особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2-3 років в період першої вікової кризи.

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

Термін "аутизм" ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитячий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області були проведені зовсім недавно.

Причини аутизму у дітей

Більшість фахівців з раннього дитячого аутизму вважають, що в основі захворювання лежать мутації генів. Тим не менш, в одній сім'ї рідко зустрічається двоє хворих на аутизм дітей. Не завжди аутизм буває у обох однояйцевих близнюків.

Більшість випадків аутизму поєднується з органічними ураженнями мозку, що виникають у немовляти в період внутрішньоутробного розвитку. Органічні порушення можливі після інфекційних захворювань матері під час вагітності (наприклад, краснухи), травм, професійних шкідливих (опромінення, отруєння солями важких металів), психічних травм. До мозковим порушень (енцефалопатії або ПЕП) можуть привести і родові травми, в тому числі і стрімкі пологи при недоношеній вагітності. Зазвичай природа намагається «отбраковать» зародків з генетичними і органічними порушеннями. У зв'язку з цим, якщо вагітність у тебе супроводжувалася загрозою викидня, то існує певна ймовірність народження дитини і з такою патологією, як аутизм.

Деякі дослідники вважають причиною аутизму у дітей гормональні та імунні порушення. У цьому контексті особливо популярна теорія впливу на мозок борошняних і молочних продуктів, що містять глютен і казеїн. На думку прихильників цієї теорії, білки викликають порушення роботи нервової системи дитини, що і призводить до появи симптомів раннього дитячого аутизму

Класифікація станів за ступенем тяжкості РДА

Виділять 4 групи розвитку РДА, кожної з яких характерний свій спосіб відгородження від зовнішнього світу:

1. повна відчуженість від того, що відбувається навколо, при спробах взаємодії з дитиною характерно прояв крайнього дискомфорту. Відсутність соціальної активності, навіть близьким важко добитися від дитини будь-якої відповідної реакції: посмішки, погляду. Діти даної групи намагаються не мати ніяких точок зіткнення з навколишнім світом, вони можуть ігнорувати мокрі пелюшки і навіть життєво важливі, вітальні потреби - голод. Дуже важко переносять погляд очі в очі і уникають різних тілесних контактів.

2. активне відкидання навколишнього середовища. Характеризується не як відчуженість, а як ретельна вибірковість у контактах із зовнішнім світом. Дитина спілкується з обмеженим колом людей, найчастіше це батьки, близькі люди. Проявляє підвищену вибірковість в їжі, одязі. Будь-яке порушення звичного ритму життя веде до сильної афективної реакції. Дітям даної групи більш ніж іншим властиво відчувати почуття страху, на який вони реагують агресивно, буває що агресія приймає форми аутоагресії. Спостерігається велика кількість мовних і рухових стереотипи. Незважаючи на всю тяжкість різних проявів ці діти набагато більш адаптовані для життя, ніж діти относящмеся до 1-ої групи.

3. захваченность аутистическими інтересами. Діти цієї групи намагаються сховатися від навколишнього світу в своїх інтересах, при цьому їх заняття проявляються в стереотипні формі і не носять пізнавального характеру. Захоплення носять циклічний характер, дитина може роками розмовляти на одну і ту ж тему, малювати або відтворювати один і той же сюжет в іграх. Інтереси найчастіше носять похмурий, страхітливий, агресивний характер.

4. надзвичайна складність у взаємодії з навколишнім середовищем. Найбільш легкий варіант прояви аутизму. Основною рисою є підвищена ранимість, вразливість таких дітей. Уникнення відносин, якщо дитина відчуває будь-яку перешкоду. Чутливість до чужої оцінці.

Пропоную переглянути відео щодо корекційної роботи з дітьми що мають РДА.

Діти з порушенням мовлення

Сьогодні вчителю початкової школи доводиться бути і трішечки логопедом. Адже в масові школи приходить дедалі більше дітей з важкими порушеннями мовлення. Зараз не рідкість першокласники, які вміють тільки називати предмети і не говорять реченнями, або ж такі, слова яких неможливо розібрати. Як же навчати таких школярів? Давайте розглянемо детальніше.

Порушення мовлення можуть бути різноманітними – слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.

Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах.

 Причини порушень мовленнєвого розвитку у дітей

Серед причин, що викликають порушення мовлення, розрізняють біологічні і соціальні.

Біологічними причинами розвитку мовленнєвих порушень є патогенні чинники, що впливають, головним чином, в період внутрішньоутробного розвитку і пологів (гіпоксія плоду, родові травми тощо), а також в перші місяці життя після народження (мозкові інфекції, травми тощо). Мовленнєві порушення, виникнувши під впливом одного з патогенних чинників, самі по собі не зникають і без спеціально організованої коррекційної логопедичної допомоги можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини.

Соціально-психологічні чинники ризику пов’язані, головним чином, з психічною депривацією дітей. Негативну дію на мовленнєвий розвиток може накладати засвоєння дитиною одночасно двох мовних систем (вивчення іноземної мови поряд із недостатнім рівнем володіння рідною мовою згідно вікових норм дитини), зайва стимуляція мовленнєвого розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мовлення дитини, мовленнєві дефекти оточуючих дитину людей.

Види мовленнєвих порушень

Усі мовні порушення діляться на дві групи:

 - порушення усного мовлення (дисфонія, браділалія, тахілалія, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія, та заїкання):

- порушення писемного мовлення (дислексія, дисграфія).

дислалія (порушення звуковимови);

порушення голосу (дистонія та афонія);

ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов’язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);

дизартрія (порушення звуковимови та мелодико – інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату);

заїкання;

алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);

афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);

загальний недорозвиток мовлення;

порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Кілька порад учителеві

• Проконсультуйтеся з учителями, які навчали дитину в попередні роки.
• Зверніться до психолога та логопеда, поговоріть з батьками.
• Від складу команди, яку ви організуєте, залежатиме правильність визначення діагнозу, стратегії корекційної допомоги та вибір необхідних засобів для успішного навчання дитини в класі.
• Запитуйте в учня про труднощі, які він/вона відчуває під час сприйняття, обробки, застосування інформації (нового матеріалу). З’ясуйте, яку інформацію учень не сприймає.
• Виконуйте всі рекомендації логопеда, інших фахівців, батьків щодо спеціальних вправ та адаптації матеріалу для конкретного учня.
• Дізнайтеся про можливості використання спеціальних комп’ютерних програм (наприклад, перетворення друкованого тексту в аудіовідтворення), інших технічних засобів, залежно від особливостей навчання конкретного учня.
• До і після вправ з письма проводити пальчикову гімнастику. Утім, вона може не давати ефекту, якщо в дитини серйозні вади мовлення. За методикою Тетяни Башинської, кожен акт мовлення має поєднуватися з рухом. Що ширше рух, що більші суглоби задіяні, тим яскравіший результат. Тож починати слід із плескань, кидків, помахів, підкріплення слова відповідним жестом.
•  Варто говорити емоційніше і трішки повільніше, ніж зазвичай, щоб бути почутим дитиною з діагнозом.
•  Опитувати дітей з важкими порушеннями мовлення варто не викликаючи їх до дошки, у безпечній обстановці, у формі бесіди. Давати їм завдання обговорювати щось у парах. Не відлякувати наполегливим «скажи», а викликати мовне наслідування — роби, як я, повтори за однокласником.
• Спрощувати програму навчання, намагатися адаптувати її до можливостей учня. Наприклад, якщо всім задано вивчити скоромовку, то такій дитині — прочитати вголос.
•  Вивчення правопису нових слів підкріплювати візуально або дією. Так вище шанси, що дитина запам’ятає. Варто працювати не тільки з літерами, а й із зображенням. Скажімо, рекомендувати складати розрізні картинки, на яких — частина зображення і частина слова. Такий наочний матеріал можуть придбати або зробити батьки школяра.
•  Постійно нагадувати, як змінюється іменник за відмінками і числами, а дієслово — за часом та відмінюванням. Йдеться не про правила, а про елементарне узгодження слів, якого в нормі діти стихійно навчаються. За важких розладів мовлення варто, щоб така підказка-таблиця постійно була перед очима учня.

Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

1. Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.

 Серед дітей з порушеннями розвитку значне місце посідають діти з вадами слухового та зорового аналізаторів.

Слухом називають здатність організму сприймати та диференціювати звукові коливання завдяки слуховому аналізаторові.

Слуховий аналізатор складається з:

- периферійного віддділу – слухосприймаючого рецептору (зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо);

- провідникового відділу (слуховий нерв);

- центрального відділу (мозкових клітин в скроневих частках кори великих півкуль).

В залежності від ступеня вираженості дефекту слухової функції та від часу втрати або різкого зниження слуху всіх дітей з порушеннями слуху поділяють на:

- глухих;

- слабочуючих або туговухих.

Глухота – це стійке грубе порушення слуху, при якому розбірливе сприйняття мови стає неможливим.

Порушення слухової функції визначається як стійке в тих випадках, коли ні в процесі розвитку, ні в результаті спеціального лікування не досягаються позитивні результати.

Глухота може бути природженою або набутою.

Природжена глухота зустрічається рідше і причинами її є:

- генетичні фактори (спадковість);

- дефекти розвитку слухового аналізатору в пренатальний період (атрезії – зарощення слухового проходу);

- несприятливі умови розвитку плоду в період вагітності: перенесені матір’ю інфекційні захворювання (грип, кір); вживання алкоголю та наркотичних засобів; лікування стрептоміцином, хініном; травми плоду, особливо в перші місяці вагітності, коли формується зачаток слухового аналізатору.

Набута глухота найчастіше є результатом

- гострих запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних інфекційних захворюваннях: менінгіті, корі, скарлатині, грипі, паротиті та інш.;

- негативний вплив на слуховий аналізатор хімічних речовин (стрептоміцину, хініну) та надмірного шуму;

- травми голови (природові та в різні періоди розвитку).

Залежно від часу виникнення розрізняють:

- ранню глухоту, що виникла в передмовний період розвитку;

- пізню глухоту, як таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалась.

Загальний темп психічного розвитку глухих дітей уповільнюється та порушується.

Характерною рисою є те, що різке стійке порушення слухової функції унеможливлює розбірливе сприйняття мови оточуючих. Як результат, дитина не може оволодіти активним мовленням і поступово перетворюється на глухоніму. Вона не спілкується з оточуючим світом, не отримує різноманітну інформацію. Не розвиваються і такі психічні функції як сприйняття, увага, пам’ять, мислення та інші пізнавальні процеси.

В багатьох глухих дітей також виявляються порушення з боку вестибулярного апарату. На першому році життя відзначається відставання в термінах утримання голови, оволодіння навиком самостійної ходьби. Діти часто не володіють тим досвідом, що є в чуючи однолітків: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи за зразком. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, уповільненістю та скутістю. В побуті діти з вадами слуху створюють зайвий шум, роблять некоординовані й неспритні рухи (при ходьбі асиметрія кроків, човгання ногами, похитування корпусу, підвищена різкість рухів).

Глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики пальців рук та артикуляційних органів, що надалі відбивається на формуванні різних видів дитячої діяльності.

Тільки за допомогою спеціальних методів навчання можна навчити глуху дитину мовленню та оволодінню знаннями та досвідом.

Туговухість – це часткова слухова недостатність різного ступеню вираженності, при якій виникають труднощі в сприйнятті мови та розвитку мовлення.

Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при туговухості в спеціально створених умовах можливості сприйняття зростають. Такими умовами можуть бути посилення голосу, зменьшення відстані від джерела звуку до вуха дитини, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та інш.

Причини виникнення туговухості, як і глухоти, різноманітні:

- гострі та хронічні запалення середнього вуха (відбуваються патологічні зміни в середньому вусі – прорив барабанної перетинки, залишаються рубці, зрощення, що призводить до порушення рухливості барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок);

- хронічні захворювання носа та носоглотки (при аденоїдних розрощуваннях порушується прохідність євстахієвої труби);

- інфекційні захворювання;

- природжені аномалії слухового аналізатора.

За глибиною порушення слухової функції виділяють різні ступені туговухості:

- легка ступінь (сприйняття мови на відстані 6-8 м, шепітної мови – 3-6м від вушної раковини);

- помірна ступінь (4-6м, 1-3м відповідно);

- значна ступінь (2-4м, не більше 1м відповідно);

- важка ступінь (не більше 2м, до 0,5м відповідно).

Головна відмінна риса цих дітей від глухих полягає в тому, що вони самостійно, хоч і на недостатньому рівні, засвоюють усну мову. Негативний вплив на розвиток слабочуючої дитини має те, що на частковий дефект слуху, на відміну від тотальної глухоти, зазвичай не зважають уваги. Дорослі не розуміють утруднень та проблем дитини, вважають її лінивою, недоумкуватою. Це призводить до психічних розладів: дитина стає плаксивою, закомплексованою, скритною, виявляє негативізм у відношеннях з дорослими та дітьми.

Порушення слуху завжди призводять і до порушення мовлення. В пізнавальній діяльності глухих та слабочуючих дітей велику роль відіграють наглядно-зорові форми пізнання. А для розвитку словесно-мовних форм вирішальним є письмове мовлення. Для усного ж мовлення, сформованого за допомогою спеціальних прийомів навчання, характерне недорозвинення звуковимови та лексико-граматичної системи.

В спілкуванні з оточуючими діти з порушеннями слуху використовують міміку, жести, пантоміму. Кожен жест моє певне значення. Це так зване жестове мовлення. В кожній мові існує також і жестова азбука. Але життєво необхідним для всіх категорій дітей є оволодіння словесним мовленням. Для цього вживають спеціальні засоби навчання, які базуються на використанні збережених аналізаторів (зорового, тактильного, вібраціоннго). Велику увагу приділяють формуванню навику зорового сприйняття усного мовлення за видимими рухами мовних органів (так званне «читання з губ»).

Корекційні прийоми:

·  робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя.

·деякі діти сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

·  починаючи розмову, приверніть її увагу. Якщо слух дитини дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні – злегка покладіть руку на плече або поплескайте – але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина має стежити за його виразом та вашим артикуляційним апаратом. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на ву­хо. Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Використовуйте жести.

·   переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати, але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

·Слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план до тексту.

·     Дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати самостійно.

·    Усі нові слова необхідно давати дитині у письмовій формі.

·  На всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення дитини.

·   На уроках математики варто перевірити, чи дитина правильно зрозуміла умову задачі, де досить часто є неповні речення з пропущеними членами. Інколи учень може не зрозуміти життєву ситуацію, описану в задачі. Діти дуже часто пристосовуються розв’язувати задачі, навіть не вчитуючись у текст умови: «залишилось» – значить відняти, «усього» – значить додати, тому треба варіювати умови типових задач і пропонувати формулювання, коли, наприклад, за наявності слова «залишилось» передбачається додавання.

2. Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

Важливу роль в психічному розвитку дитини має також і зір.

Він відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності дитини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, кольори та світлотіні. Через візуальний канал дитина здобуває уявлення про себе і світ. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів. Візуальне сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановлення міжособистісних стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів із людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.

Зорове сприймання оточуючого світу здійснюється завдяки зоровому аналізаторові. Він складається з трьох відділів:

- периферійного (око);

- провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення)

- центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку).

Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття та аналіз візуальних подразників.

 Порушення зору у дітей можуть бути виражені по-різному в залежності від сили хворобливого впливу та його локалізації.

 Дітей зі стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є ті діти, у яких зорові відчуття або взагалі відсутні, тобто обидва ока втрачають здатність до світловідчуття та розрізнення кольорів (абсолютна, тотальна сліпота) або збережене світловідчуття чи незначний зір недостатнє для звичайної життєдіяльності (практична сліпота). Максимальна гострота зору на оці, яке краще бачить, з корекцією – 0,04.

Слабозорі діти мають гостроту зору на оці, яке краще бачить, при корекції звичайними окулярами від 0,05 до 0,4, яка дозволяє розрізняти предмети, контури яких вони бачать нечітко. Головна відмінність даної групи від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності.

До цієї категорії відносяться також діти, які мають інші дефекти зорової функції (різке звуження поля зору та ін.). Слабозорих дітей значно більше, ніж сліпих.

 Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

 - сліпонароджені - це діти з уродженою тотальною сліпотою або осліплі у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадіння зорової системи;

- осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці та пізніше.

Причини порушення зору різноманітні.

Природжені порушення зорової функції обумовлені

- генетичними факторами (спадкові форми природжених катаракт, помутніть хрусталика ока);

- хворобливим впливом на орган зору в період його ембріонального розвитку (токсоплазмоз, краснуха матері);

- природовими травмами, які викликають крововиливи, переломи та зрушення кісток черепу.

Набуті зорові аномалії значно менше розповсюджені, але можуть все ж таки виникати внаслідок

- невриту зорового нерва;

- глаукоми (відшаровування сітківки);

- травм ока або мозку;

- важких форм таких інфекційних захворювань як грип, туберкульозний менінгіт, менінгоенцефаліт, скарлатина, кір.

 Корекційна робота передбачає якісну реалізацію потенційних можливостей у кількох напрямках

- подолання вторинних ознак сенсорного порушення, тобто на формування аналізуючого цілеспрямованого сприймання, логічного мислення, відтворюючої та творчої уяви, довільного запам'ятовування, адекватного мовленнєвого відображення дійсності тощо

-   формування позитивних якостей особистості, які тією чи іншою мірою компенсують недолік. Це відбувається завдяки забезпеченню усвідомленого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає психолого-педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних ігрових, навчальних, трудових завдань в умовах спеціальної організації їхньої предметно-практичної, мисленнєвої та мовленнєвої діяльності з урахуванням типологічних особливостей розвитку сліпих та слабозорих, індивідуальної специфіки кожної дитини.

-   створення оптимальних умови для формування та налагодження адекватних суспільних зв'язків і взаємин із оточенням для забезпечення соціальної адаптації особистості.

Корекційні прийоми

· Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.

·    Освітлення робочого місці учня має бути не менше 75-100 кд/м².

·     Приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня.

· В унаочненнях доцільно збільшити штифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.

·     Пишучи на класній дошці, намагайтеся розташовувати матеріал так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З'ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще.

· Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.

·  Озвучуйте все, що пишете.

· Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом.

· З метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми.

·Зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути папір матовий, а не глянцевий, шрифт великим і контрастним.

·  Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він все зрозумів.

·3 таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи. Такі організації як УТОС мають аудіо бібліотеки літературних творів та інших навчальних матеріалів, якими вчитель може скористатися для індивідуалізації занять зі слабозорими учнями.

· Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.

·    Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.

·  Стежте за поставою учня, водночас, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей.

· Дитина може погано бачити вираз вашого обличчя, не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім'я.

·Не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).

Пам’ятайте: 80 % усієї інформації людина отримує через зір! Цей факт, зазвичай, зрячими не усвідомлюється, тому багато інформації може пройти повз незрячого учня.