Діти з порушенням мовлення

Сьогодні вчителю початкової школи доводиться бути і трішечки логопедом. Адже в масові школи приходить дедалі більше дітей з важкими порушеннями мовлення. Зараз не рідкість першокласники, які вміють тільки називати предмети і не говорять реченнями, або ж такі, слова яких неможливо розібрати. Як же навчати таких школярів? Давайте розглянемо детальніше.

Порушення мовлення можуть бути різноманітними – слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.

Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах.

 Причини порушень мовленнєвого розвитку у дітей

Серед причин, що викликають порушення мовлення, розрізняють біологічні і соціальні.

Біологічними причинами розвитку мовленнєвих порушень є патогенні чинники, що впливають, головним чином, в період внутрішньоутробного розвитку і пологів (гіпоксія плоду, родові травми тощо), а також в перші місяці життя після народження (мозкові інфекції, травми тощо). Мовленнєві порушення, виникнувши під впливом одного з патогенних чинників, самі по собі не зникають і без спеціально організованої коррекційної логопедичної допомоги можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини.

Соціально-психологічні чинники ризику пов’язані, головним чином, з психічною депривацією дітей. Негативну дію на мовленнєвий розвиток може накладати засвоєння дитиною одночасно двох мовних систем (вивчення іноземної мови поряд із недостатнім рівнем володіння рідною мовою згідно вікових норм дитини), зайва стимуляція мовленнєвого розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мовлення дитини, мовленнєві дефекти оточуючих дитину людей.

Види мовленнєвих порушень

Усі мовні порушення діляться на дві групи:

 - порушення усного мовлення (дисфонія, браділалія, тахілалія, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія, та заїкання):

- порушення писемного мовлення (дислексія, дисграфія).

дислалія (порушення звуковимови);

порушення голосу (дистонія та афонія);

ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов’язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);

дизартрія (порушення звуковимови та мелодико – інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату);

заїкання;

алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);

афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);

загальний недорозвиток мовлення;

порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Кілька порад учителеві

• Проконсультуйтеся з учителями, які навчали дитину в попередні роки.
• Зверніться до психолога та логопеда, поговоріть з батьками.
• Від складу команди, яку ви організуєте, залежатиме правильність визначення діагнозу, стратегії корекційної допомоги та вибір необхідних засобів для успішного навчання дитини в класі.
• Запитуйте в учня про труднощі, які він/вона відчуває під час сприйняття, обробки, застосування інформації (нового матеріалу). З’ясуйте, яку інформацію учень не сприймає.
• Виконуйте всі рекомендації логопеда, інших фахівців, батьків щодо спеціальних вправ та адаптації матеріалу для конкретного учня.
• Дізнайтеся про можливості використання спеціальних комп’ютерних програм (наприклад, перетворення друкованого тексту в аудіовідтворення), інших технічних засобів, залежно від особливостей навчання конкретного учня.
• До і після вправ з письма проводити пальчикову гімнастику. Утім, вона може не давати ефекту, якщо в дитини серйозні вади мовлення. За методикою Тетяни Башинської, кожен акт мовлення має поєднуватися з рухом. Що ширше рух, що більші суглоби задіяні, тим яскравіший результат. Тож починати слід із плескань, кидків, помахів, підкріплення слова відповідним жестом.
•  Варто говорити емоційніше і трішки повільніше, ніж зазвичай, щоб бути почутим дитиною з діагнозом.
•  Опитувати дітей з важкими порушеннями мовлення варто не викликаючи їх до дошки, у безпечній обстановці, у формі бесіди. Давати їм завдання обговорювати щось у парах. Не відлякувати наполегливим «скажи», а викликати мовне наслідування — роби, як я, повтори за однокласником.
• Спрощувати програму навчання, намагатися адаптувати її до можливостей учня. Наприклад, якщо всім задано вивчити скоромовку, то такій дитині — прочитати вголос.
•  Вивчення правопису нових слів підкріплювати візуально або дією. Так вище шанси, що дитина запам’ятає. Варто працювати не тільки з літерами, а й із зображенням. Скажімо, рекомендувати складати розрізні картинки, на яких — частина зображення і частина слова. Такий наочний матеріал можуть придбати або зробити батьки школяра.
•  Постійно нагадувати, як змінюється іменник за відмінками і числами, а дієслово — за часом та відмінюванням. Йдеться не про правила, а про елементарне узгодження слів, якого в нормі діти стихійно навчаються. За важких розладів мовлення варто, щоб така підказка-таблиця постійно була перед очима учня.