Діти з порушенням опорно-рухового апарату

Порушення функцій опорно-рухового апарату спостерігаються у 5-7% дітей і можуть носити як вроджений, гак і набутий характер. Відхилення в розвитку дітей з такою патологією відрізняються значною різноманітністю і можуть мати різну ступінь вираженості. Залежно від причини і часу дії шкідливих факторів відзначаються перераховані нижче різні види патології опорно-рухового апарату.

1. Захворювання нервової системи:

- дитячий церебральний параліч;

- міопатія, порушення функцій опорно-рухового апарату при торзионная дистонії та інших стійких гіперкінетичних синдромах вродженої і спадкової природи;

- тяжкі порушення опорно-рухового апарату після перенесеного поліомієліту, полирадикулоневрита, інших нейроінфекцій.

2. Вроджена патологія опорно-рухового апарату:

- вроджений вивих стегна;

- кривошия;

- клишоногість та інші деформації стоп;

- аномалії розвитку хребта;

- недорозвинення і дефекти кінцівок; та ін.

3. Придбані захворювання і пошкодження опорно-рухового апарату:

- травми спинного і головного мозку, кінцівок;

- поліартрит;

- захворювання скелета (остеомієліт, пухлини кісток і ін.);

- системні захворювання скелета (рахіт, хондродистрофия).

У визначенні ДЦП прийнятого інтернаціональною групою дослідників в Оксфорді в 1958 р. відмічається що це тяжке захворювання, яке виникає у дитини внаслідок ушкодження головного та спинного мозку на ранніх етапах її формування (внутрішньоутробний, період пологів, період новонародженості). Захворювання може тривати декілька років, а при тяжкій формі – все життя.

Класифікація

Вітчизняна клінічна практика використовує класифікацію ДЦП за К.А. Семеновою, в якій виділяють такі форми:

Спастична диплегія – найбільш поширений різновид церебрального паралічу, відомий також під назвою «хвороба Літтла». Вражає обидві половини тіла, причому більшою мірою ноги, ніж руки. Для спастичної диплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій хребта і суглобів. Переважно діагностується у дітей, які народилися недоношеними (наслідки внутрішньошлуночкових крововиливів, інших чинників). При цій формі, як правило, спостерігається тетраплегія (тетрапарез), проте переважає м`язова спастика в ногах. Найбільш поширені прояви – затримка психічного та мовленнєвого розвитку, наявність елементів псевдобульбарного синдрому, дизартрія тощо. Часто зустрічається патологія черепних нервів: косоокість, що сходиться, атрофія зорових нервів, порушення слуху, порушення мови у вигляді затримки її розвитку, зниження інтелекту. Прогноз рухових можливостей менш сприятливий, чим при геміпарезі. Ця форма є найбільш сприятливою щодо можливостей соціальної адаптації. Ступінь соціальної адаптації може досягати рівня здорових при нормальному розумовому розвитку та хорошому функціонуванні рук.

Подвійна геміплегія (тетрапарез) – одна з найбільш важких форм ДЦП, яка часто є наслідком хронічної пре- і перинатальної гіпоксії з дифузним ушкодженням півкуль головного мозку. Клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні розлади, мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Рухові розлади виражені рівною мірою в руках і ногах, або руки уражені сильніше за ноги. Для подвійної геміплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій тулуба й кінцівок. Майже у половині випадків подвійної геміплегії рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху, псевдобульбарними розладами. Досить часто у дітей відзначають мікроцефалію, яка, звичайно, носить вторинний характер. Важкий руховий дефект рук і відсутність мотивації виключають самообслуговування і просту трудову діяльність.

Гіперкінетична форма – один із можливих наслідків перенесеної гемолітичної хвороби новонароджених, яка супроводжувалася розвитком «ядерної» жовтяниці. При цій формі переважно ушкоджуються структури екстрапірамідної системи та слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсійна дистонія (у дітей на перших місяцях життя – дистонічні атаки), дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м’язового тонусу, разом з якими можуть бути паралічі й парези. Мовні порушення спостерігаються частіше у формі гіперкінетичної дізартрії. Розвиток інтелекту йде здебільшого задовільно. Відсутня правильна установка тулуба і кінцівок. У більшості дітей відмічають збереження інтелектуальних функцій, що є прогностично сприятливим щодо соціальної адаптації, навчання. Діти з хорошим інтелектом закінчують школу, середні спеціальні й вищі учбові заклади, адаптуються до певної трудової діяльності.

Атонічно-астатична форма характеризується низьким тонусом м’язів, атаксією та високими сухожильними і періостальними рефлексами. Нерідкі мовні розлади у формі мозочка або псевдобульбарної дизартрії. Спостерігається при переважному ушкодженні мозочка та мозочкових шляхів внаслідок пологової травми, гіпоксично-ішемічного чинника або вродженої вади розвитку. Клінічно характеризується класичним симптомокомплексом (м’язова гіпотонія, атаксія) та різними симптомами мозочкової асинергії (дисметрія, інтенційний тремор, дизартрія). Розглядається можливість виникнення цього варіанту ДЦП при ушкодженні кори головного мозку (переважно лобної частки). При цій формі ДЦП наголошується помірна затримка розвитку інтелекту, а у ряді випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності або імбецильності.

Реабілітація

Процес реабілітації дітей з ДЦП повинен починатися відразу ж після народження і безперервно тривати принаймні переходу із нижчестоящих спеціальних навчальних закладів у вищестоящі.

Діти з ДЦП відрізняються від однолітків підвищеною збудливістю, неспокоєм, безініціативністю, надмірною чутливістю, пасивністю і зайвої расторможенностью. Саме тому у працівників установ, де проходить навчання дітей з ДЦП, має бути спільне і спеціалізовану освіту, обширна педагогічна та логопедична практика, вони повинні вміти надавати психологічну та медичну допомогу. Тільки такі співробітники можуть забезпечити максимально повну соціальну реабілітацію дітей з ДЦП.

Важливим моментом є розвиток у таких дітях позитивного ставлення до сім'ї, суспільству, людям, праці, навчання і життя в цілому. Корекційно-педагогічна робота з дітьми, що страждають ДЦП, повинна бути великою і комплексної, розвивати всі сторони їхньої психіки, мови і моторики, а також попереджати і коригувати наявні порушення.

Велике значення для подальшої реабілітації дітей з ДЦП має рання діагностика захворювання .

 Чим раніше з дитиною почнуть працювати фахівці, тим більший шанс попередити, а не виправляти згодом сповільненій реакції батьків, відхилення мови і психіки. Загалом, соціальна адаптація дітей з ДЦП та корекційна робота фахівців повинна будуватися не з урахуванням віку дитини, а в залежності від того, на якому етапі психомовного розвитку він знаходиться.

Не менш важливою для розвитку дитини є фізична реабілітація, можливість опановувати різними трудовими навичками, творчий розвиток, спілкування з однолітками, ігрова діяльність, а також тісна взаємодія його батьків з усім оточенням в установі.

Основними завданнями виховно-педагогічної роботи з дітьми, що страждають ДЦП, є такі, як:

• Розширення запасу знань і уявлень про навколишній світ підопічних;
•  Гігієнічне виховання; 
• Формування математичних уявлень; 
• Розвиток мислення, пам'яті та уваги;
•  Розвиток їх мовного спілкування з оточуючими однолітками і дорослими;
•  Розвиток дрібної моторики, сенсорних функцій, кінестетичного сприйняття і стереогноза; 
• Виховання навичок самообслуговування.

Правильно налагоджений процес навчання дітей з ДЦП позитивно впливає на їх здатність організовувати і регулювати свою діяльність, розумовий і фізичний розвиток, а також допомагає оволодіти навичками соціально-трудової орієнтування.

Фізична реабілітація дітей з ДЦП

Велике значення для ведення більш-менш нормального способу життя дитини з ДЦП грає його фізичний розвиток. Правильно організована трудова діяльність благотворно впливає на фізичний

стан навіть глибоко відсталих дітей, сприяє корекції та розвитку їх рухових навичок.

Фізична реабілітація дітей з ДЦП має бути поетапною і реалізовувати такі завдання:

• Розвивати тактильне сприйняття; 

• Відпрацьовувати координацію рухів; 
• Розвивати велику і дрібну моторику; 
• Розвивати уміння довільно розслаблювати дихальну і кісткову мускулатуру.

Визначивши ступінь фізичного розвитку дитини, лікар-реабілітолог підбирає оптимальне лікування, здійснюване за допомогою лікувальної фізкультури, з використанням спеціальних ортопедичних пристосувань, ігор, мотивуючих дитину використовувати свої фізичні можливості, масажу і плавання, яке забезпечує зміцнення його м'язів. Для кожної дитини опрацьовується індивідуальний план лікування, спрямований як на розвиток рухових навичок, так і на корекцію наявних недоліків.

Реабілітація дітей з ДЦП - складний і багатоетапний процес, учасниками якого повинні бути висококваліфіковані фахівці , що працюють в тісному взаємозв'язку з батьками та близьким оточенням хворих дітей.