Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

1. Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.

 Серед дітей з порушеннями розвитку значне місце посідають діти з вадами слухового та зорового аналізаторів.

Слухом називають здатність організму сприймати та диференціювати звукові коливання завдяки слуховому аналізаторові.

Слуховий аналізатор складається з:

- периферійного віддділу – слухосприймаючого рецептору (зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо);

- провідникового відділу (слуховий нерв);

- центрального відділу (мозкових клітин в скроневих частках кори великих півкуль).

В залежності від ступеня вираженості дефекту слухової функції та від часу втрати або різкого зниження слуху всіх дітей з порушеннями слуху поділяють на:

- глухих;

- слабочуючих або туговухих.

Глухота – це стійке грубе порушення слуху, при якому розбірливе сприйняття мови стає неможливим.

Порушення слухової функції визначається як стійке в тих випадках, коли ні в процесі розвитку, ні в результаті спеціального лікування не досягаються позитивні результати.

Глухота може бути природженою або набутою.

Природжена глухота зустрічається рідше і причинами її є:

- генетичні фактори (спадковість);

- дефекти розвитку слухового аналізатору в пренатальний період (атрезії – зарощення слухового проходу);

- несприятливі умови розвитку плоду в період вагітності: перенесені матір’ю інфекційні захворювання (грип, кір); вживання алкоголю та наркотичних засобів; лікування стрептоміцином, хініном; травми плоду, особливо в перші місяці вагітності, коли формується зачаток слухового аналізатору.

Набута глухота найчастіше є результатом

- гострих запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних інфекційних захворюваннях: менінгіті, корі, скарлатині, грипі, паротиті та інш.;

- негативний вплив на слуховий аналізатор хімічних речовин (стрептоміцину, хініну) та надмірного шуму;

- травми голови (природові та в різні періоди розвитку).

Залежно від часу виникнення розрізняють:

- ранню глухоту, що виникла в передмовний період розвитку;

- пізню глухоту, як таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалась.

Загальний темп психічного розвитку глухих дітей уповільнюється та порушується.

Характерною рисою є те, що різке стійке порушення слухової функції унеможливлює розбірливе сприйняття мови оточуючих. Як результат, дитина не може оволодіти активним мовленням і поступово перетворюється на глухоніму. Вона не спілкується з оточуючим світом, не отримує різноманітну інформацію. Не розвиваються і такі психічні функції як сприйняття, увага, пам’ять, мислення та інші пізнавальні процеси.

В багатьох глухих дітей також виявляються порушення з боку вестибулярного апарату. На першому році життя відзначається відставання в термінах утримання голови, оволодіння навиком самостійної ходьби. Діти часто не володіють тим досвідом, що є в чуючи однолітків: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи за зразком. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, уповільненістю та скутістю. В побуті діти з вадами слуху створюють зайвий шум, роблять некоординовані й неспритні рухи (при ходьбі асиметрія кроків, човгання ногами, похитування корпусу, підвищена різкість рухів).

Глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики пальців рук та артикуляційних органів, що надалі відбивається на формуванні різних видів дитячої діяльності.

Тільки за допомогою спеціальних методів навчання можна навчити глуху дитину мовленню та оволодінню знаннями та досвідом.

Туговухість – це часткова слухова недостатність різного ступеню вираженності, при якій виникають труднощі в сприйнятті мови та розвитку мовлення.

Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при туговухості в спеціально створених умовах можливості сприйняття зростають. Такими умовами можуть бути посилення голосу, зменьшення відстані від джерела звуку до вуха дитини, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та інш.

Причини виникнення туговухості, як і глухоти, різноманітні:

- гострі та хронічні запалення середнього вуха (відбуваються патологічні зміни в середньому вусі – прорив барабанної перетинки, залишаються рубці, зрощення, що призводить до порушення рухливості барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок);

- хронічні захворювання носа та носоглотки (при аденоїдних розрощуваннях порушується прохідність євстахієвої труби);

- інфекційні захворювання;

- природжені аномалії слухового аналізатора.

За глибиною порушення слухової функції виділяють різні ступені туговухості:

- легка ступінь (сприйняття мови на відстані 6-8 м, шепітної мови – 3-6м від вушної раковини);

- помірна ступінь (4-6м, 1-3м відповідно);

- значна ступінь (2-4м, не більше 1м відповідно);

- важка ступінь (не більше 2м, до 0,5м відповідно).

Головна відмінна риса цих дітей від глухих полягає в тому, що вони самостійно, хоч і на недостатньому рівні, засвоюють усну мову. Негативний вплив на розвиток слабочуючої дитини має те, що на частковий дефект слуху, на відміну від тотальної глухоти, зазвичай не зважають уваги. Дорослі не розуміють утруднень та проблем дитини, вважають її лінивою, недоумкуватою. Це призводить до психічних розладів: дитина стає плаксивою, закомплексованою, скритною, виявляє негативізм у відношеннях з дорослими та дітьми.

Порушення слуху завжди призводять і до порушення мовлення. В пізнавальній діяльності глухих та слабочуючих дітей велику роль відіграють наглядно-зорові форми пізнання. А для розвитку словесно-мовних форм вирішальним є письмове мовлення. Для усного ж мовлення, сформованого за допомогою спеціальних прийомів навчання, характерне недорозвинення звуковимови та лексико-граматичної системи.

В спілкуванні з оточуючими діти з порушеннями слуху використовують міміку, жести, пантоміму. Кожен жест моє певне значення. Це так зване жестове мовлення. В кожній мові існує також і жестова азбука. Але життєво необхідним для всіх категорій дітей є оволодіння словесним мовленням. Для цього вживають спеціальні засоби навчання, які базуються на використанні збережених аналізаторів (зорового, тактильного, вібраціоннго). Велику увагу приділяють формуванню навику зорового сприйняття усного мовлення за видимими рухами мовних органів (так званне «читання з губ»).

Корекційні прийоми:

·  робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя.

·деякі діти сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

·  починаючи розмову, приверніть її увагу. Якщо слух дитини дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні – злегка покладіть руку на плече або поплескайте – але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина має стежити за його виразом та вашим артикуляційним апаратом. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на ву­хо. Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Використовуйте жести.

·   переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати, але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

·Слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план до тексту.

·     Дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати самостійно.

·    Усі нові слова необхідно давати дитині у письмовій формі.

·  На всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення дитини.

·   На уроках математики варто перевірити, чи дитина правильно зрозуміла умову задачі, де досить часто є неповні речення з пропущеними членами. Інколи учень може не зрозуміти життєву ситуацію, описану в задачі. Діти дуже часто пристосовуються розв’язувати задачі, навіть не вчитуючись у текст умови: «залишилось» – значить відняти, «усього» – значить додати, тому треба варіювати умови типових задач і пропонувати формулювання, коли, наприклад, за наявності слова «залишилось» передбачається додавання.

2. Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

Важливу роль в психічному розвитку дитини має також і зір.

Він відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності дитини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, кольори та світлотіні. Через візуальний канал дитина здобуває уявлення про себе і світ. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів. Візуальне сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановлення міжособистісних стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів із людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.

Зорове сприймання оточуючого світу здійснюється завдяки зоровому аналізаторові. Він складається з трьох відділів:

- периферійного (око);

- провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення)

- центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку).

Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття та аналіз візуальних подразників.

 Порушення зору у дітей можуть бути виражені по-різному в залежності від сили хворобливого впливу та його локалізації.

 Дітей зі стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є ті діти, у яких зорові відчуття або взагалі відсутні, тобто обидва ока втрачають здатність до світловідчуття та розрізнення кольорів (абсолютна, тотальна сліпота) або збережене світловідчуття чи незначний зір недостатнє для звичайної життєдіяльності (практична сліпота). Максимальна гострота зору на оці, яке краще бачить, з корекцією – 0,04.

Слабозорі діти мають гостроту зору на оці, яке краще бачить, при корекції звичайними окулярами від 0,05 до 0,4, яка дозволяє розрізняти предмети, контури яких вони бачать нечітко. Головна відмінність даної групи від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності.

До цієї категорії відносяться також діти, які мають інші дефекти зорової функції (різке звуження поля зору та ін.). Слабозорих дітей значно більше, ніж сліпих.

 Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

 - сліпонароджені - це діти з уродженою тотальною сліпотою або осліплі у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадіння зорової системи;

- осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці та пізніше.

Причини порушення зору різноманітні.

Природжені порушення зорової функції обумовлені

- генетичними факторами (спадкові форми природжених катаракт, помутніть хрусталика ока);

- хворобливим впливом на орган зору в період його ембріонального розвитку (токсоплазмоз, краснуха матері);

- природовими травмами, які викликають крововиливи, переломи та зрушення кісток черепу.

Набуті зорові аномалії значно менше розповсюджені, але можуть все ж таки виникати внаслідок

- невриту зорового нерва;

- глаукоми (відшаровування сітківки);

- травм ока або мозку;

- важких форм таких інфекційних захворювань як грип, туберкульозний менінгіт, менінгоенцефаліт, скарлатина, кір.

 Корекційна робота передбачає якісну реалізацію потенційних можливостей у кількох напрямках

- подолання вторинних ознак сенсорного порушення, тобто на формування аналізуючого цілеспрямованого сприймання, логічного мислення, відтворюючої та творчої уяви, довільного запам'ятовування, адекватного мовленнєвого відображення дійсності тощо

-   формування позитивних якостей особистості, які тією чи іншою мірою компенсують недолік. Це відбувається завдяки забезпеченню усвідомленого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає психолого-педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних ігрових, навчальних, трудових завдань в умовах спеціальної організації їхньої предметно-практичної, мисленнєвої та мовленнєвої діяльності з урахуванням типологічних особливостей розвитку сліпих та слабозорих, індивідуальної специфіки кожної дитини.

-   створення оптимальних умови для формування та налагодження адекватних суспільних зв'язків і взаємин із оточенням для забезпечення соціальної адаптації особистості.

Корекційні прийоми

· Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.

·    Освітлення робочого місці учня має бути не менше 75-100 кд/м².

·     Приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня.

· В унаочненнях доцільно збільшити штифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.

·     Пишучи на класній дошці, намагайтеся розташовувати матеріал так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З'ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще.

· Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.

·  Озвучуйте все, що пишете.

· Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом.

· З метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми.

·Зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути папір матовий, а не глянцевий, шрифт великим і контрастним.

·  Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту. Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він все зрозумів.

·3 таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи. Такі організації як УТОС мають аудіо бібліотеки літературних творів та інших навчальних матеріалів, якими вчитель може скористатися для індивідуалізації занять зі слабозорими учнями.

· Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.

·    Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.

·  Стежте за поставою учня, водночас, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей.

· Дитина може погано бачити вираз вашого обличчя, не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім'я.

·Не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).

Пам’ятайте: 80 % усієї інформації людина отримує через зір! Цей факт, зазвичай, зрячими не усвідомлюється, тому багато інформації може пройти повз незрячого учня.